Це не сон.

Маленьке в церкві плакало дитя
Таке беззахисне, тулилося до мами
Гнусаво піп розтягував слова
І відривав дитя і ніс до брами
Чужому богу в рабство віддавать.
Онук Дажбожий ще не міг сказати
Своїм батькам – це помилка, спиніться,
Ми не раби чужим богам! Своїм моліться!
Він плакав голосно, як міг протестував!
А піп вже в ротик «кров і тіло» пхав.
А ми ж слов'яни, ми не людожерці,
Ми славимо Богів, а не п'ємо їх кров!
Батьки стоять похмуро, в серці млосно,
Так піп щось наче каже про любов…
Така страшна любов…
Ти раб, він рабовласник
Тебе закон любить зобов'язав
І запобіг його невиконання
Страшною карою-горіти у вогні!
І все це не наснилося мені
В страшному сні-
Це – правда сьогодення.
Світослава.