Нарешті: пам’ятаю, як Т. Єжова анонсувала фільм у своєму ЖЖ ще десь роки три тому.

Хоча мені особисто фільм подивитися було цікавий, сумніваюсь що він зможе заінтересувати когось, хто не був учасником або свідком (глядачем, слухачем) тих концертів, фестивалів, журналів, тусовки. На жаль, саме про музику в фільмі майже нічого: ані якоїсь — нехай рудиментарної — критики, ані тривалих музфраґментів (музика безперервно грає тільки фоном). Не знаю, чого саме хотів досягти авторський колєктив своїм кіно (ну, крім, звісно, угамувати ностальґічну сверблячку), але якщо одним із завдань було відкрити київську сцену 1980-90-х для новачків (молодих і не дуже), то з цим завданням, на мій погляд, стрічка не впоралась.

Цікаві спогади про добу «перебудови», побутові дрібнички, фото. В цьому сенсі фільм може бути корисним для тих, хто займається «історією повсякденності» пізнього СРСР. Є такий жанр: фільми та книжки про кухню СРСР (не «високу», а повсякденну), моду, підпільну промисловість, торгівлю тощо. Ось фільм про самодіяльність «неформальної» молоді другої половини 1980-х.

Сподіваюсь, 2-га частина буде кращою.