(31-03-2023 15:48)JohnZepp писал(а):  

6-червня 2023 року визначено як дата виходу книги «Into the Void: From Birth to Black Sabbath та Beyond»

І це не що інше, як довгоочікувана автобіографія Гізера Батлера.
Дату виходу обирали не випадково, оскільки її можна уявити, як «6/6/6» (23 це начебто 2х3). І саме так воно фігурує у рекламі видавництва.

«Витративши все своє життя на створення того, що стає спогадами, щоб зрештою забути про те, наскільки я стриманий, я взявся за перо та папір (або поставив пальці на клавіатуру). Спогади мого поки що життя наближаються...»

«У Into the Void Гізер дає свій погляд на історію Sabbath, від перших днів необтесаного блюзового квартету через численні зміни у складі, до шалених турів разом з Оззі, Тоні та Біллом. Into the Void це щирі роздуми Гізера про його дитинство в робочому кварталі Бірмінгема майже повністю зруйнованого Люфтваффе, як він мало не став бухгалтером, про його захоплення жахами, релігією та окультизмом. Into the Void також включатиме 30 фотографій із особистої колекції Гізера, деякі до цього не публікувалися»

замовляв у штатах цю книжку у твердій палітурці, але надіслали пейпербек.
після спілкування зробили кешбек і тепер маю безкоштовний примірник, хоч і у "м'якуші".

Вчора відбулася подія, значення якої ми зрозуміємо трохи пізніше - вчора закінчилася ціла епоха.
Ozzy Osborne та Black Sabbath дали свій останній концерт. Зіграли там, де вони ще підлітками, кожну суботу перед матчами своєї футбольної команди Aston Villa, за кілька монет паркували автомобілі вболівальників, заробляючи на життя. В своєму рідному районі Бірмінгема Віттон, звідки вони родом та де вони, нікому ще невідомими хлопцями, робили перші кроки в музиці.
І після них будуть грати важку музику - заперечите ви. Звісно, що будуть. Але з ними закінчилася казка, в якій прості хлопці з не самого престижного району провінційного англійського міста, реалізували свою мрію: грати музику, яку любили. Реалізували, незважаючи на те, що мало, хто в них вірив, на відсутність грошей на інструменти, відсутність музичної освіти. Все, що у них було - віра в себе та... відсутність виразу "це неможливо" в лексиконі.
Вперше я почув Ozzy Osborne в 1984 році, коли товариш дав послухати бабіну з його першим сольним альбомом.
Друга зустріч відбулася з ним у 1989 році на рок-фестивалі в Лужниках, де я стояв від Ozzy метрах в десяти та він вилив з відра на мене воду. Поряд зі мною стояв мужик років 30 і плакав: "Це ж - Оззі".
Вчора плакав весь стадіон Villa Park, слухаючи своїх кумирів, та розуміючи, що більше це не повториться.
Мені пощастило, я теж їх слухав вживу: Ozzy Osborne без Black Sabbath та Black Sabbath без Ozzy Osborne. Час бере своє: страждаючи на хворобу Паркінсона та після кількох операцій, Ozzy співав сидячи у кріслі, стилізованому під трон. Важко збагнути, як важко йому далися ці кілька пісень, які він вчора виконав, але навіть позбавлений можливості рухатися по сцені, він заряджав своєю енергією стадіон. Справді - великий. Простий хлопець з Бірмінгему, без видатного голосу, який пройшов через алкогольну та наркотичну залежність, якого врятувала любов жінки та з великою любовью до музики та вірою у власні сили.
Так, і після них будуть грати важку музику, прийдуть інші герої, які не менше будуть вірити в себе та не менше любити цю музику, і які напишуть нові чудові казки. Але таких, як вони, вже ніколи не буде. І ми ще довго будемо розповідати нашим дітям та онукам, що жили в епоху Ozzy Osborne та Black Sabbath.
https://youtu.be/H7Jg-3enlkQ?si=R7AqcZzVBExl5Dyb