История знает несколько примеров команд, которые выпустив всего 1-2 альбома, становились культовыми персонами в истории музыки.
А еще меньше - кто предопределил стили на долгие годы в перед.
По моему мнению в поп-культуре ( в широком смысле этого слова ) - это были Pink Floyd и Joy Division ( что касается временно промежутка появления этой группы, то есть еще масса пионеров, которые тоже не мало сделали для истории музыки и ее развития. Но я остановлюсь на них, пожалуй ).. И где-то совсем по середине этого всего возникла протопанк группа - которая впервые серьезно заменила в рок-музыке гитару - синтезатором.
Нью-Йоркский коллектив Suicide
Этой группе мы должны быть благодарны за десятки дуэтов которые появились под глубоким влиянием от их музыки.
И не только дуэтов - масса синти-поп групп подражают именно стилю Алана Вега и Мартина Рева.
"На ранней панк-сцене Нью-Йорка Suicide прославились своими экстравагантными концертными выступлениями. Пример этого можно найти на переиздании дебютного альбома группы, где выпущена композиция «23 Minutes Over Brussels» — запись концерта группы, завершившегося беспорядками. Алан Вега был известен тем, что на сцене размахивал фрагментом мотоциклетной цепи, открыто оскорблял публику и провоцировал с ней драки. Роль визуального элемента, желание добиться конфронтации со зрителем было почерпнуто Вегой при посещении им концерта The Stooges в начале 70-х, который произвёл на него огромное впечатление. Алан Вега признавался, что впервые употребил слово «punk» в 1972-м году."- Wikipedia
Now I'm a seasick sailor
On a ship of noise
I got my maps all backwards
And my instincts poisoned
In a truth blown gutter
Full of wasted years
Like blown-out speakers
Ringin' in my ears
В одном из своих интервью солист группы Radiohead, Том Йорк упоминал Suicide, как группу, творчество которой "решительно и безповоротно" указало им верный путь. С самими Suicide лично я тесно не знаком, лишь отдалённое имею представление о коллективе, но получив на выходе такие плоды, как Radiohead и иже с ними, думаю будет интересно познакомиться поближе.
Если твои принципы привели к такому концу, какой от них был прок?
(31-01-2013 12:47)Anton Chigur писал(а): В одном из своих интервью солист группы Radiohead, Том Йорк упоминал Suicide, как группу, творчество которой "решительно и безповоротно" указало им верный путь. С самими Suicide лично я тесно не знаком, лишь отдалённое имею представление о коллективе, но получив на выходе такие плоды, как Radiohead и иже с ними, думаю будет интересно познакомиться поближе.
"Suicide's albums of the late 1970s and early 1980s are regarded as some of the most influential recordings of their time and helped shape the direction of indie rock, industrial music and dance music. Among others, Steve Albini (Shellac, Rapeman, Big Black), Panthére, Gang Gang Dance, The Jesus and Mary Chain, The Sisters of Mercy, She Wants Revenge, Henry Rollins, Joy Division/New Order, Soft Cell, Nick Cave, Cassandra Complex, Sigue Sigue Sputnik, Radiohead, Kap Bambino, Spacemen 3, Spiritualized, Angel Corpus Christi (covers of Dream Baby Dream and Cheree with Alan Vega guest vocals), Michael Gira, MGMT, Sonic Boom, Loop, The Fleshtones (both of whom have recorded cover versions of "Rocket USA"), Ric Ocasek of The Cars, Mi Ami, R.E.M. and The Kills have all listed Suicide as an influence." - Wikipedia
Now I'm a seasick sailor
On a ship of noise
I got my maps all backwards
And my instincts poisoned
In a truth blown gutter
Full of wasted years
Like blown-out speakers
Ringin' in my ears
(31-01-2013 12:47)Anton Chigur писал(а): В одном из своих интервью солист группы Radiohead, Том Йорк упоминал Suicide, как группу, творчество которой "решительно и безповоротно" указало им верный путь. С самими Suicide лично я тесно не знаком, лишь отдалённое имею представление о коллективе, но получив на выходе такие плоды, как Radiohead и иже с ними, думаю будет интересно познакомиться поближе.
"Suicide's albums of the late 1970s and early 1980s are regarded as some of the most influential recordings of their time and helped shape the direction of indie rock, industrial music and dance music. Among others, Steve Albini (Shellac, Rapeman, Big Black), Panthére, Gang Gang Dance, The Jesus and Mary Chain, The Sisters of Mercy, She Wants Revenge, Henry Rollins, Joy Division/New Order, Soft Cell, Nick Cave, Cassandra Complex, Sigue Sigue Sputnik, Radiohead, Kap Bambino, Spacemen 3, Spiritualized, Angel Corpus Christi (covers of Dream Baby Dream and Cheree with Alan Vega guest vocals), Michael Gira, MGMT, Sonic Boom, Loop, The Fleshtones (both of whom have recorded cover versions of "Rocket USA"), Ric Ocasek of The Cars, Mi Ami, R.E.M. and The Kills have all listed Suicide as an influence." - Wikipedia
Потрясающе... Даже, говоря языком оригинала- "Итс вандерфул!"
Если твои принципы привели к такому концу, какой от них был прок?
(30-01-2013 16:45)art_van писал(а): История знает несколько примеров команд, которые выпустив всего 1-2 альбома, становились культовыми персонами в истории музыки. А еще меньше - кто предопределил стили на долгие годы в перед. По моему мнению в поп-культуре (в широком смысле этого слова) - это были Pink Floyd и Joy Division...
Мені здається, таких гуртів трохи більше, ніж кілька (хай там якої широти значення матиме слово «поп-культура»): Jimi Hendrix Experience, Velvet Undergroud, Red Krayola, Stooges, Neu!, Sex Pistols, My Bloody Valentine, Bark Psychosis… Київський «Іванов Даун» врешті-решт.
Якщо дуже спрощено, навіть схематично, то історія рок-н-ролу знає тільки двох «головних» чи «важливих» виконавців: Чак Беррі зіграв рок-н-рол на гітарі, Suicide - на синтезаторі.
До речі, до Suicide був ще один синтезаторний дует (і теж з Нью-Йорку, і теж предмет своєрідного культу): Silver Apples.
(01-02-2013 10:58)Autsaider писал(а): До речі, до Suicide був ще один синтезаторний дует (і теж з Нью-Йорку, і теж предмет своєрідного культу): Silver Apples.
У бых были графические осциляторы, но не синтезаторы.
Недавно один участник этого коллектива выступал на Элеткромеханике ( фестиваль Курехин центра )
Now I'm a seasick sailor
On a ship of noise
I got my maps all backwards
And my instincts poisoned
In a truth blown gutter
Full of wasted years
Like blown-out speakers
Ringin' in my ears
Моє знайомство — назвемо це так — з Suicide почалось задовго до того, як я їх почув. Десь на початку 1990-х я побачив їх на фото: двоє, схожих радше на бомжів, аніж на музикантів, чоловіків: один стоїть, обпершись на брудну стіну, другий лежить на картонці, згорнувшись «калачиком». Це була єдина фотоґрафія дуету, яку я бачив. Десь поряд із нею мала бути згадка про них, щось там, мабуть, було написано. Мабуть, там було написано, хто вони і що вони грають. Одначе я нічого не запам’ятав крім того, що вони були піонерами панку і звалися Suicide.
Згодом з пам’яті зникли деталі знімку. Я забув, де вони були – біля смітникових контейнерів чи біля під’їзду багатоповерхівки, був то тротуар чи двір. Пам’яталося лише, що це Suicide, що їх двоє – один стоїть, а другий лежить. Пізніше ця фотоґрафія, що її – як і згадку про сам дует – я більше ніде не зустрічав, почала здаватися вигадкою. Я вигадав її! І справді, де я міг бачити її в 1990-ті? Тоді ж не було Інтернету. Не було проґресивної української музпреси (бгу-бгу-бгу! похлопайте мене по спині!). Я не передплачував якийсь там New Musical Express чи Option. Не читав книжок про панк-рок. Ніколи не чув їхніх записів. Звідки мені було взяти ті записи? Якщо я і зміг би дістати щось, то скоріше за все це була б не першої свіжості касетна копія їхнього другого альбому, що він, напевне, просто б не «зачепив» мене. (Про концерти закордонних музикантів в Україні скромно помовчимо). Я вирішив, що фотоґрафія примарилась мені.
Аж ось через багато років відкриваю я книжку Дейвида Нобехта “Suicide: No Compromise” (збірку інтерв’ю з музикантами та їх прихильниками) і бачу, що то була не вигадка. Ось це фото: «каланча» Рев у величезних темних окулярах стоїть поряд з розламаними дерев’яними палєтами, а справа від нього вдягнений у все чорне Віґа «відпочиває» на картонній підстилці. Смітниковий антураж. Чорно-біле фото. Точніше чорно-сіре, бо білого на ньому... Білим міг би бути картон, якби він не був сірим.
А почув я їх вперше, якщо не помиляюсь, 2003-го (період відродження інтересу до них, перевидання перших записів на компакт-дисках, вихід ‘American Supreme’), і це була пісня ‘Dream Baby Dream’.
З одного боку, я щиро заздрю тим, кому пощастило познайомитися з Suicide через музику у далекі тепер 1980-ті чи 1990-ті — наприклад, через перший їхній альбом, випадково придбаний у «бариги» чи переписаний у друзяки-меломана. З иншого — а що з того, якщо до музики мене привела не випадкова платівка, а випадкова фотоґрафія?
В 2010 году Мартин Рев спродюссировал трек M.I.A - Born Free.
Который по сути заимствовал оригинальную мелодию Ghost Rider.
Многие, не знакомые, с творчеством Suicide ошибочно считают музыку этого трека творением M.I.A
Now I'm a seasick sailor
On a ship of noise
I got my maps all backwards
And my instincts poisoned
In a truth blown gutter
Full of wasted years
Like blown-out speakers
Ringin' in my ears
Неймовірно, але факт: синтезаторний гурт, що істнує сорок років і що без нього, напевне, ніколи б не виникли такі різні жанри як індастріел, синті-поп і техно, спромігся не «засвітитися» у більшості книжок про панк (і взагалі про музику 1970-х), не кажучи вже про «всеохоплюючі історії рок-музики». Чому?
Мені здається, тому що Suicide важко вписати в якийсь один напрямок, визначити їх як таких, що належать до певної сцени. Їх важко клясифікувати. Хто вони? Художники? (На питання, ким він себе вважає — музикантом чи художником, Віґа відповідає, що художником, а концерти Suicide, це — своєрідні музичні скульптури.) Панки? (У 1972 році вони заявляли свої концерти як «панк-меси».) Рок-музиканти? (Їхню музику часто називають синтезаторним рокабіллі. Але як рок-гурт може бути без барабанщика? А барабанщик у Suicide так ніколи і не з’явився. А ритм з’явився лише з появою в 1975 році ритм-машинки. Перші чотири роки це були тільки вокал і синтезатор, а весь ритм, який у музиці чули, народжувався з фідбеку й уяви слухачів.) Імпровізатори? (На концертах пісні у порівнянні із студійними варіянтами розтягуються у часі в два-три рази, вони перейменовуються, виконуються під різні ритмічні рисунки і з різними текстами. Багато номерів з тих, що виконуються на концертах, ніколи не записувалися в студії.)
На довершення до всієї цієї невизначеності Suicide демонструють неспроможність (або небажання?) реґулярно працювати в студії та видавати музику так, як це заведено в музичній промисловості. З 1971 року — року, коли вони вперше виступили на живо — вони спромоглися видати аж п’ять альбомів!
В їх історії мене особисто не дуже цікавить розповіді про розпечену атмосферу на концертах 1970-х, протистояння з аудиторією, тусня, на кого вони вплинули, хто вважає їх най-най-най гуртом всіх часів і народів тощо. Я думаю, що сьогодні, коли перевидані всі старі платівки Suicide і з’явилося чимало концертних записів (серед останніх — шість компакт-дисків ‘Live 1977-1978’), можна подивитися на їх музику з наступної точки зору. Цікаво, що з уваги всіх вислизає те, що герої їхніх пісень (Ghost Rider, Cheree, Frankie Teardrop, Jukebox Baby), це — по суті герої коміксів. Але коміксів, які Suicide змогли витягнути до рівня справжніх траґедій. Ніхто досі не розглянув Suicide як виконавців народних пісень з майбутнього, виконавців міні-епосів про героїв майбутніх світових міст-меґаполісів, що Suicide, це — так и мовити, ф’ючер-фолк. Як і в народній музиці, їхні пісні часто не мають ані початку, ані кінця. Вони з’являються, на якийсь час зависають у повітрі (звукові скульптури) і йдуть. Нью-йоркський дует часто називають передвісниками нової музики (зокрема, елєктро-попу) так, ніби вони всього лише перехідна ланка, гумус для вирощування квітів майбутнього. Але насправді вони є цілком самодостатніми і спроможними істнувати поза межами сюжетів історії поп-музики.
Американський рекорд-лєйбл Superior Viaduct, що спеціялізується на перевиданні музики «культових гуртів», плянує перевидання перших — з тих, що істнують в природі, — записів Suicide:
(03-02-2013 12:41)Autsaider писал(а): синтезаторний гурт, що істнує сорок років і що без нього, напевне, ніколи б не виникли такі різні жанри як індастріел, синті-поп і техно
