Velvet Underground & Nico, $25 200

Год издания: 1966

Эту невзрачную пластинку в 2002 году купил за 75 центов на блошином рынке житель Монреаля Уоррен Хилл. На пластинке было написано от руки: "The Velvet Underground, Mr-N-Dolph, 4-25-66". Оказалось, что он приобрел оригинал дебютного альбома The Velvet Underground, а Mr-N-Dolph — это Норман Дольф, работник Coulmbia Records, который в 1966 году помог Энди Уорхолу найти денег на запись никому не известной группы, которую тот продюсировал.

Хиллу в руки попал так называемый ацетат, или лаковый диск, — алюминиевый диск с покрытием из нитроцеллюлозного лака, на который делают запись с магнитной ленты. Это промежуточный этап в изготовлении виниловой пластинки, фактически служебный материал для звукоинженеров. Ацетаты прослушивают, чтобы убедиться, что все звучит правильно, тембр передается должным образом, уровни записи не скачут. После введения необходимых корректив изготавливается мастер-диск, а уже с него нарезается тираж.

Ацетаты всегда делают штучными, и прослушать их можно считаное количество раз: они быстро изнашиваются. Уникальность купленной Хиллом пластинки в том, что песни, записанные на ней, несколько отличаются от тех, что в результате оказались на канонической версии дебютного альбома The Velvet Underground. Некоторые вещи полностью переписаны, какие-то — присутствуют на альбоме в других миксах.

Аукцион eBay, на который Хилл выставил ацетат, завершился на отметке $151 401, однако впоследствии выяснилось, что победивший на аукционе платить не собирается. Повторный аукцион, на котором пластинка все-таки была продана, остановился на цифре $25 200.

(07-12-2010 19:28)Psych-o-Path Records link писал(а):а если продал меньше 1000, а хотел мильон - то ты лузер последний, а не андеграунд

Ну, лузер это дурацкое словечко американских школьников. А если вдуматься то так и есть. Не важно чего ты хотел, важно чего ты достиг. И если ты не продал 1000 дисков, то ты конечно лузер. Но это если смотреть со стороны более коммерчески успешных исполнителей. А так - андерграунд. Ведь например, хиппи - это лузеры которые сказали, нам пофиг что вы о нас думаете, мы будем такими какие мы есть. Потом нужно отметить сильное классовое разделение общества в Англии, отсутствие социальной мобильности - отсюда панк-рок. Типа да, мы чудо, рабочий класс, нука подойди поближе, ща дам в морду. Таким образом андеграунд=лузерство. Ну не всем же быть адвокатами и слушать Стравинского? Всегда будут ублюдки которые вместо колледжа будут жрать наркоту, носить странные прически и делать музыку без наличия должного образования. Вот уроды, настоящие лузеры! Но именно такие люди двигают культуру вперед...

Ну андеграунд не только хиппи и панки! В том же блэк метале есть группы которые из андеграунда и выходить не хотят. Их не интересует количество проданных дисков или винила. Они это делают из-за идеи. И всего то делов. Кстати и винил и диски у них выходят ограниченными тиражами. К примеру 59 штук 5-ти дюймового винила.

(05-12-2010 13:52)Psych-o-Path Records link писал(а):Style Wars (1984) фильм о графити и рэпе в Нью Йорке

Дивлюсь і розумію звідки ростуть ноги у сучасного Exit Through The Gift Shop

dateline= писал(а):Начиная с конца 80х, все по настоящему андерграундные стили это электроника. Появился так называемый эсид-хаус, чикаго-хаус и пр. В конце 90х мне нравился английский гараж, тустеп, который потом выродился в грайм. Потом дабстеп.

Не могу не согласиться. Действительно, явление андеграунда очень хорошо можно продемонстрировать на так называемой клубной музыке. На этапе своего зарождения клубная музыка была самым, что ни на есть, андеграундом, закрытой тусовкой "только для своих". Со временем естественно, расклады поменялись и сейчас клуб - это в 99% случаев(по крайней мере, в странах бывшего СНГ) гламурное заведение, где "модные чиксы нюхают кокс и слушают аренби", ну это стереотип, конечно, но весьма приближенный к реальности. Даже блатняк(шансон - это ведь Шарль Азнавур, не так ли) уже может похвастаться клубными ремиксами на свои задушевные песни про "запахло весной". Печально, не правда ли? Но мы сейчас не об этом говорим, мы говорим о Музыке. А Музыки в электронике все еще хватает, и ее можно найти, не смотря на то, что все популярные форумы пестрят лишь ссылками на новый выпуск радиошоу Ван Бьюрена или новый альбом Тиесто.
Из очень немногих(их гораздо больше на самом деле) интересных примеров андеграунда в современной клубной электронике: Theo Parrish, Moodymann, Vakula, Omar-S, лейбл Mathematics. Да, это хаус, но этот хаус вы вряд ли когда нибудь услышите в клубе. Это музыка вечеринок "для своих", где люди ставят то, что нравится им самим, и, как правило, с винила)

З.Ы. Если кому-то вдруг интересно, могу продолжить список интересной музыки в ЛС.

Повертаючись до звуку андеґраунду, то він різний у кожній країні в кожний історичний період. Якщо говорити, наприклад, про поп-музику США (про північноамериканську музику більш-менш все відомо), то в 1960-ті це Кептен Біфгарт, Godz і Silver Apples, 1970-ті — Лу Рід, New York Dolls, Residents, Suicide, 1980-ті — Яндек і т.д. Але це, звичайно, дуже грубо, широкими мазками, не кажучи вже про те, що сам поділ на десятиріччя — річ вельми умовна. Насправді кожне десятиріччя містить багато музик, багато звуків і багато андеґраундів.

Stealingfat!

Не для аґітації (чи контраґітації), але виключно в рамках обміну думками та можливої полєміки, кілька років тому я спробував хронолоґізувати історію елєктронної музики і під час цієї спроби, звичайно, збирав і слухав записи. Висновок, якого я дійшов, є невтішним для популярної електронної музики (тієї, яку роблять люди без формальної музичної освіти; тій, що вона лунає на «закритих вечірках для своїх», яку видають на 12-дюймових «сорокоп’ятках» з широкими канавками (для «низького басу» і «ґруву») і т.п.). Після Янніса Ксенакіса, Ла Монте Янґа, Террі Райлі, Стіва Райха, Янку Думітреску, в порівнянні з їхніми задумами і втіленням, вся ця «клубна музика» задалась мені такою пласкою, такою дитячою, примітивною. Музична складова у популярній електронній музиці, звичайно, є, але частіше виконавці просто обманюють і самих себе (думаючи, що вони створюють музику), і своїх слухачів. Називати це музикою — це знизити плянку вимог до творчості неприпустимо низько.

З названих вами чув Moodymann, і його записи підтверджують сказано мною вище. Якщо цікавить музика, то гаус має до неї тільки приблизний стосунок (мені здається весь гаус виріс з кількох пісень першої платівки Silver Apples). Хоча свій андеґраунд (маловідомість) там є.

(07-12-2010 16:36)Autsaider link писал(а):Якщо згадати українське, а точніше київське музичне підпілля, то дозволю собі звернути увагу на деякі з його найкращих моментів:

[b]ИВАН САМШИТ Telekom (1995)
ИВАНОВ ДАУН Best Urban Technical Noises (1991)
КОЛЛЕЖСКИЙ АСЕССОР Sex Bomben auf Engelland (2001)
ЦУКОР – БІЛА СМЕРТЬ Манірна музика (1991)
ЯРН Вербное воскресенье (1993)
DAS LANGSAMES STEUER Konzerte 17 Mai 1994
[/b]

Киевский , андеграундный лейбл "Quasi Pop Records" выпускает очень интересную музыку на CD и виниле мизерными тиражами.
http://www.quasipop.org/ru/about/

Так, Quasi Pop видали кількох вартісних виконавців. Маю їхні диск Langsames Steuer, Библиотека Просперо, Звірята Суфіни, Peel Off The Bass, Ceckj.

Два уточнення власної позиції:

1) Я не вважаю формальну музичну освіту обов’язковою для музичної творчости, як це могло здатися з моїх слів. Я згадав її тільки для того, аби використати як таку, що, поміж всього иншого, розмежовує електронну музику (аванґард) і популярну електронну музику (діско, гаус, техно, джанґл і що там ще) — музику переважно танцювальну.

2) Так само я не вважаю ґранж самостійним поп-музичним явищем — я розглядаю його радше як клон панку. Так що, хоча мені й жаль Кобейна як людину (є в його смерті щось траґічне, щось від смерти дитини, яка загралась у дорослу гру, загубилась, блукаючи лабіринтами власної свідомости), для музики це втрата невелика...

Можна й peace, адже мир — це продовження війни иншими засобами.

(08-12-2010 11:34)Autsaider link писал(а):Stealingfat!

Не для аґітації (чи контраґітації), але виключно в рамках обміну думками та можливої полєміки, кілька років тому я спробував хронолоґізувати історію елєктронної музики і під час цієї спроби, звичайно, збирав і слухав записи. Висновок, якого я дійшов, є невтішним для популярної електронної музики (тієї, яку роблять люди без формальної музичної освіти; тій, що вона лунає на «закритих вечірках для своїх», яку видають на 12-дюймових «сорокоп’ятках» з широкими канавками (для «низького басу» і «ґруву») і т.п.). Після Янніса Ксенакіса, Ла Монте Янґа, Террі Райлі, Стіва Райха, Янку Думітреску, в порівнянні з їхніми задумами і втіленням, вся ця «клубна музика» задалась мені такою пласкою, такою дитячою, примітивною. Музична складова у популярній електронній музиці, звичайно, є, але частіше виконавці просто обманюють і самих себе (думаючи, що вони створюють музику), і своїх слухачів. Називати це музикою — це знизити плянку вимог до творчості неприпустимо низько.

З названих вами чув Moodymann, і його записи підтверджують сказано мною вище. Якщо цікавить музика, то гаус має до неї тільки приблизний стосунок (мені здається весь гаус виріс з кількох пісень першої платівки Silver Apples). Хоча свій андеґраунд (маловідомість) там є.

ну мне кажется, что не стоит сравнивать Ксенакиса, Янга и прочих упомянутых отцов с творчеством Мудимена. калибр не тот. да и говорил я о клубном андеграунде, к коему упомянутые отцы не совсем относятся.
насчет планки - дело субъективное. когда я 4 года назад я открыл для себя такой жанр как электронная музыка, то первыми моими находками были какие-то примитивные трансовые радиошоу, о которых мне сейчас вспоминать стыдно. если от общего приходишь к частному, начинаешь искать "свое" в ворохе "общего" - это безусловно прогресс.
а насчет формального музыкального образования - спорный вопрос. если бы Кобейн закончил консерву, вряд ли мир услышал бы грандж
peace

Для мене андеграунд обмежився рамками 1966-1969 (Doors, Iron Butterfly, Jefferson Airplane, Velvet Underground, Frank Zappa... та й Pink Floyd "плавав" тоді між психеделією та андеграундом) - поки вони не стали продаватися (в позитивному та негативному сенсі цього слова). ИМХО

Реклямую кілька збірок африканської поп-музики. Не все тут, напевне, андеґраунд, але маловідоме, це точно:

VARIOUS ARTISTS, 1970’s Algerian Proto-raГЇ Underground ( 2008 )
VARIOS ARTISTS, Cazumbi: African Sixties Garage, Vol. 1 ( 2008 )
VARIOS ARTISTS, Cazumbi: African Sixties Garage, Vol. 2 ( 2009)
VARIOUS ARTISTS, Ethiopiques, Vol. 8: Swinging Addis ( 1999 )
VARIOUS ARTISTS, Radio Algeria ( 2006 )

На мою думку, наша власна народна музика скоро буде в такому андеґраунді.....шо страшно стає.
Це як то кажуть - крик душі.

Справжній, сучасний український андеграунд в електронній музиці Zsuf

Матадоре, ви знаєтет Zsuf? Прикольно... Шість років тому я влаштовував їхній виступ (тоді ще з Ротманом) - разом з Blemish - у тоді ще істнуючому клюбі Стор 205. Веселі хлопці.

Надо бы хоть как-то определиться с самим термином, а то в андеграунд уже и Дорз и Заппу записали, а они вроде как самые настоящие рок-звёзды

(08-12-2010 16:17)stealingfat link писал(а):[quote author=Autsaider link=topic=31096.msg562428#msg562428 date=1291797272]
Stealingfat!

Не для аґітації (чи контраґітації), але виключно в рамках обміну думками та можливої полєміки, кілька років тому я спробував хронолоґізувати історію елєктронної музики і під час цієї спроби, звичайно, збирав і слухав записи. Висновок, якого я дійшов, є невтішним для популярної електронної музики (тієї, яку роблять люди без формальної музичної освіти; тій, що вона лунає на «закритих вечірках для своїх», яку видають на 12-дюймових «сорокоп’ятках» з широкими канавками (для «низького басу» і «ґруву») і т.п.). Після Янніса Ксенакіса, Ла Монте Янґа, Террі Райлі, Стіва Райха, Янку Думітреску, в порівнянні з їхніми задумами і втіленням, вся ця «клубна музика» задалась мені такою пласкою, такою дитячою, примітивною. Музична складова у популярній електронній музиці, звичайно, є, але частіше виконавці просто обманюють і самих себе (думаючи, що вони створюють музику), і своїх слухачів. Називати це музикою — це знизити плянку вимог до творчості неприпустимо низько.

З названих вами чув Moodymann, і його записи підтверджують сказано мною вище. Якщо цікавить музика, то гаус має до неї тільки приблизний стосунок (мені здається весь гаус виріс з кількох пісень першої платівки Silver Apples). Хоча свій андеґраунд (маловідомість) там є.

ну мне кажется, что не стоит сравнивать Ксенакиса, Янга и прочих упомянутых отцов с творчеством Мудимена. калибр не тот. да и говорил я о клубном андеграунде, к коему упомянутые отцы не совсем относятся.
насчет планки - дело субъективное. когда я 4 года назад я открыл для себя такой жанр как электронная музыка, то первыми моими находками были какие-то примитивные трансовые радиошоу, о которых мне сейчас вспоминать стыдно. если от общего приходишь к частному, начинаешь искать "свое" в ворохе "общего" - это безусловно прогресс.
а насчет формального музыкального образования - спорный вопрос. если бы Кобейн закончил консерву, вряд ли мир услышал бы грандж
peace
[/quote]
по моему мнению не стоит пытаться расставлять различные муз. жанры по рангам. Что выше что ниже - упирается в преславутый персональный вкус, а не в абсолютную самостоятельную величину. Попытка разобраться кто более велик: Бах, Штокгаузен, Хендрикс или Майкл Джексон - занятие неблагодарное. Каждый останется при своих - сто пудов. В любое время, в любом жанре есть свои гении и свой отстой, серость.
Autsider, а где Вы слушали эту "недостойную" клубную музыку, у себя дома за письменным столом или в клубе, отжигая в диком танце на вечеринке какой-нибудь? Музыка как прикладной вид искусства существовала всегда. И от того второсортной не обязательно являлась, религиозная на пример..
В современной электронной музыке, будь то танцевальная или "серьёзная", андеграундная, популярная или академическая, на мой взгляд, происходит столько интересного, что только поспевай.
В частности, в защиту хауса хочу призвать одного из своих любимцев Matthew Herbert - пионера микро-хауса, на полную использующему академическую musique concrГЁte. Этот трэк с альбома Bodily Functions (Функции Организма), в котором соответственно использовались звуки полученные в результате манипуляций с кожей, волосами и внутренними органами человека. Надеюсь во время записи никто не пострадал..
https://www.youtube.com/watch?v=7H5-QG2b3bM
и да, я не колеблясь это ставлю на одну планку со всеми "отцами" да "матерями"

(10-12-2010 02:37)omm link писал(а):Надо бы хоть как-то определиться с самим термином, а то в андеграунд уже и Дорз и Заппу записали, а они вроде как самые настоящие рок-звёзды

это сейчас они рок звезды, папиками и не только почитаемые. а в свое время они были лицом революции папиков теперешних против папиков тогдашних

Omm`е!

Так ви можете дати своє визначення. І навести пару-трійку імен виконавців, які, на вашу думку, є "підпільниками".