Виктор Цой
|
Автор |
Сообщение |
Выразили согласие: | |
|
4ward
Ветеран
Откуда: Стебник, UA
Сообщений: 592
Репутация: 250
|
RE: Виктор Цой / 21-01-2018 19:29
Декілька думок в "копілку" на тему Цоя.
Про зміст пісень.
Якщо в суспільстві є масив незадоволених потреб, то в ньому створюються протестні настрої та суспільні протиріччя у різних його колах. Люди обєднуються під гаслом протесту. Тому різні андеграундні музичні колективи стали знаходити собі своєрідні ніші з своїм нечисленим слухачем. Різні колективи з своїм слухачем будуть по багатьох причинах: в залежності від симпатичного їм стилю чи манери виконання своїх творів, широти охопленої проблематики, специфіки проблематики (у різних людей вона різна: у когось потреби базові: як от їжа, одяг, овіта, послуги, торгівля і тд; в інших - ідеї вдосконалення існуючого ладу (усунення недосконалостей); ще в інших - потреба в самоповазі і самовдосконаленні народу; і тд). Отже, слухач доволі різний. Тому, якщо музичний твір щодо цієї проблематики охоплює ці всі речі заразом (все це різноманіття проблематики; одним з головних інтегруючих факторів для різних суспільних прошарків була тема ворога - тоталітарної системи контролю над особистістю), простими для розуміння текстами, пропонуючи нові орієнтири - то такий виконавець отримує якнайбільшу увагу в плані охоплення мас. Результатом цього є і те, що кожен представник якого-небудь типу конкретної проблематики буде бачити/знаходити у музичному творі своє (хтось ширше охоплюватиме, хтось - вужче; різний асоціативний ряд і тд). Відповідно, тлумачити пісню у вигляді як "єдиновірний "переклад"" є в чомусь трохи не правильним підходом, бо власне(особисте) розуміння кожним слухачем пісні є фактично вірним (хоча, можливо, й не всеохопним). Ну, якщо просять поділитися розумінням тексту - це вже інша річ. Навязування думки, примус єто нєкарашьо.
Власне, тому Віктор і говорив в інтервю так:
Цитата:«Мені здається, що пісні, тексти, які я пишу — вони дуже багатозначні, дуже асоціативні, можуть розглядатися з дуже багатьох кутів зору і кожній людині можуть дати те, що вона хотіла би взяти з цієї пісні. І пісні про будь-які прояви життя, які я помічаю, і про людей, про психологію людську».
- Віктор Цой (джерело: Цой В. Р. Звезда по имени Солнце: Стихи, песни, воспоминания. — М.: Изд-во Эксмо, 2004. — 416 с. ISBN 5-04-005924-8 )
Це є відповіддю на питання "Чи варто тлумачити пісні для когось? Чому в пісні кожен бачить своє? Яким чином нєдоброжелатєлю може вдаватися маніпулювати різними людьми, протиставляючи їм їх же і власні тлумачення пісень?
----------------------------
Моє розуміння пісні Віктора «Вопрос»:
Якщо спробувати дати всеохопний опис сюжету пісні одним реченням, то там все відбувається десь так: це лірична розповідь про діалог з уявним співрозмовником оформлений питальним реченням (Вопрос, на котрий ти не дашь мне ответ), відповідь на яке вміщена (смислово конденсована) в питанні про мішень в тирі.
В пісні «Вопрос» Віктор (чи то пак «деякий художній Образ») ніби як питально стверджує, що існує « Вопрос, на который ты не дашь мне ответ».
Цим питанням є «яким буде майбутнє?/що нас чекає попереду?». В підтвердження цьому:
- рядки з цієї ж пісні:
Цитата:«Как много веселых ребят,
И все делают велосипед,
А один из них как-нибудь утром
Придумает порох».
Тобто, цим він ілюструє, що типу часто люди сприймають щось як заздалегідь визначене, але в житті так не є.
- в рядках з іншої пісні це виглядає так:
Цитата:«Сегодня кому-то говорят: «До свиданья!»
Завтра скажут: «Прощай навсегда!»
...
Завтра кто-то, вернувшись домой,
Застанет в руинах свои города,
Кто-то сорвется с высокого крана» («Следи за собой»)
ніхто не може знати, що буде в майбутньому, що і кого чекає.
Детальніше про це є в його іншій пісні. Ніби полемізуючи з віршем своєї ж пісні «Вопрос», він ширше розриває питання і відповідь в пісні «Живи сегодняшним днем»:
Цитата:«Живи сегодняшним днём. Верь, что всё хорошо. Живи!» (іншими словами, тут мова йде про оптимізм) Поскільки ніхто не знає, яким буде завтрашній день – то і:
Цитата:«Не надо бояться будущих лет
Никто не знает, каким будет мир
На этот вопрос не найду я ответ
Потому что жизнь похожа на тир». («Живи сегодняшним днем»)
«Расскажи, каково быть мишенью в тире. У меня есть вопрос, на который Ты не дашь мне ответ» – Віктор типу запитує, «як ти вирішив для себе це Питання? Як ти живеш для себе будучи мішенню все рівно?» За логікою «чого б не вийшло?» чи «сьогоднішнім днем»?
«Расскажи мне историю этого мира. Удивись количеству прожитых лет.» - ці рядки можна розглядати довільно. Це щось навколо, як: «Зроби підведення підсумків. Підведи підсумок «що таке життя?». Історія цього світу рясніє всім: і трагедіями і смертю, і Любовю і тд ?»
Рядок «И я не знаю, точны ли весы, Но мне не хочется их проверять. Мне слишком нравится эта картина» – це або це метафора до того «чи вірно ти вирішив Питання для себе?» (тому і мені не хочеться це перевіряти, бо це справа твоя, ти повинен вирішити це сам і для себе ж ( я никому не хочу ставить ногу на грудь), або це ще один варіант метафори до «Странной картины» або радянської цивілізації. Або це все і разом. Ця ж логіка простежується і в інтерв’ю Віктора:
Цитата:Я могу сказать в песнях, как на мой взгляд лучше. Что мне лично нравится, что мне лично не нравится. Если со мной кто-то согласен, слава богу, я очень рад. Если кто-то не согласен — я не буду его убеждать. Поймите, я не пишу лозунгов. Единственное, что мне хотелось и хочется — чтобы люди больше чувствовали себя свободными от обстоятельств, чтобы человек сохранял скорее себя, нежели какой-то внешний комфорт.
«И так странно проходят часы. И так странно не хочется спать. И так странно, когда за окном проезжает машина» – типу час спливає, типу не хочеться «спати»(про спати – є в інших його піснях), а машина – імітує рух. Хоча, це може бути і цілком окремою, звичайною художньою замальовкою до теми. Я думаю, що це звичайна «замальовка до теми» і її тлумачити не треба (всмислі, це можна розуміти довільно).
Все описане має відношення і до так званого «культу посередності»:
Цитата:культ посередності, про який нині багато говорять, виник якраз за логікою «як би чого не вийшло» і «нехай це не краще, що є, але зате все буде спокійно». І той, хто потрапляє в цю систему, уже автоматично підганяється під середній загальний рівень, включається в давно відпрацьовану схему. (В. Цой: Нужна честность. Интервью Виктора Цоя И. Солдатенкову на Музыкальном ринге в 1987 году). / АиФ № 39, 1987 г.)
Дещо схоже (ця ж логіка) простежується і у іншому інтерв’ю Віктора:
Віктор Цой про гласність і перебудову:
Цитата:«Журналіст: Чи вірите ви Горбачову?
Віктор: (довго думає) Нда, зараз подумаю. Розумієте, з появою цієї людини щось почало змінюватись. Я не знаю, чим це все закінчиться. Але щось почало відбуватись. Я це можу лише вітати. Я не знаю, наскільки він особисто зіграв у цьому якусь роль, че це, так би мовити, історична необхідність. Чим все це закінчиться, теж не знаю. Кожна людина сподівається на краще.
Журналіст: Так ви сподіваєтесь?
Віктор: Безумовно.» (Інтерв'ю Віктора Цоя в Мурманську. Квітень 1989 року. (частина 2 із 3))
Загалом в пісні «Вопрос» Віктор взиває до внутрішнього оновлення, говорить, як на його погляд краще. Тобто мова йде про те, що потрібно розірвати цю «соціальну "традицію"» культу посередності, відмовитися від цієї "цінності"/ панівної "ідеї"/«усталеного стереотипу, налагодженого певними схемами життя».
P.S. В продовження до пісні «Следи за собой»:
з тексту цієї пісні випливає, що ніхто не може завадити течії життя як би хто за собою не стежив, як би хто не був обережний. Віктор тут наполягає на тому, що людина повинна жити вільно; мова йде про індивідуальність (Единственное, что мне хотелось и хочется — чтобы люди больше чувствовали себя свободными от обстоятельств, чтобы человек сохранял скорее себя, нежели какой-то внешний комфорт), - протестує проти насадженого колективного духу, коли індивідуальність не сприймається як цілісна одиниця соціуму і змушена діяти в колективі та відповідати його вимогам задля змоги реалізувати свої здібності. Жити, а не боятися, не " стоять на берегу" с " медленным ядом" в крові і з розрахунком " думати, плыть или не плыть"... Адже скоро " будет уже не встать"...
S.P.S. Аналогічна лірична логіка/стиль простежується в текстах пісень «Нерукотворного альбому». Через це я впевнений, що автором деяких текстів там є Цой.
Всегда трудимся до полудня, а нам всего-лишь — до утра.
|
|
|
|
Выразили согласие: | |
|
Выразили согласие: | |
|
4ward
Ветеран
Откуда: Стебник, UA
Сообщений: 592
Репутация: 250
|
RE: Виктор Цой / 21-01-2018 23:53
ем.. як би то вам сказати.. Я запитував у тих, кому творчість Цоя до душі. Про їх ставлення до Маріани. Само собою зрозуміле, що є люди, котрим ні Віктор, ні його творчість не імпонують.
Ну, а щодо Баширова, то його синдром рваних думок, котрі він не може закінчити, прямує кудись в сторону шизофазії https://www.youtube.com/watch?v=XOsln3dFiDw Недарма він шизофренію згадав - це, напевно, актуальне для нього
По інтервю Баширова я зрозумів лише щось таке: "Баширову не подобається стиль личности Цоя - його індивідуальність ("последовательные наклонности и предпочтения человека в разных контекстах"). Весь інший фон в ынтервю - рвані думки, і я більше нічого не зрозумів.
(Отредактировал 24-01-2018 в 02:25 #1.)
Всегда трудимся до полудня, а нам всего-лишь — до утра.
|
|
|
|
Kolya
Ветеран
Откуда: малин
Сообщений: 553
Репутация: 268
|
|
|
|
Выразили согласие: | HAMANN , 4ward , vadimkanik63 , doom , ZVA72 , Володя , Paul Siebert , volodya , Grotesk77 , Igor65 , WoWaN |
|
4ward
Ветеран
Откуда: Стебник, UA
Сообщений: 592
Репутация: 250
|
RE: Виктор Цой / 22-01-2018 11:43
Про пісню "Дождь для нас"
В моём доме не видно стены,
В моём небе не видно луны.
Я слеп, но я вижу Тебя,
Я глух, но я слышу Тебя.
Я не сплю, но я вижу сны,
Здесь нету моей вины.
Я нем, но Ты слышишь меня,
И этим Мы сильны.
И снова приходит ночь,
Я пьян, но я слышу дождь,
Дождь для Нас...
Квартира пуста, но Мы здесь,
Здесь мало, что есть, но Мы есть.
Дождь для Нас...
Ты видишь мою звезду,
Ты веришь, что я пойду.
Я слеп, я не вижу звезд,
Я пьян, но я помню свой пост.
Ты смотришь на Млечный Путь,
Я - ночь, а ты - утра суть.
Я - сон, я не видим тебе,
Я слеп, но я вижу свет.
И снова приходит ночь,
Я пьян, но я слышу дождь,
Дождь для Нас...
Квартира пуста, но Мы здесь,
Здесь мало, что есть, но Мы есть.
Дождь для Нас...
На мій погляд ця пісня теж протест проти насадженого колективного духу. Коли індивідуальність не сприймається як цілісна одиниця соціуму, а змушена діяти в колективі та відповідати його вимогам щоб мати змогу реалізувати свої здібності. Особливо яскраво про це є в пісні "Закрой за мной дверь, я ухожу".
Дощ - це як очищення людини від несправжнього індивідуального для збереження своєї індивідуальності, - тому і протест проти штучного зовнішнього комфорту (штучне зовнішнє - це усталені стереотипи, налагоджені певними схемами життя).
Цитата:Я слеп, но я вижу Тебя,
Я глух, но я слышу Тебя.
Я не сплю, но я вижу сны,
Здесь нету моей вины. - це про насаджений колективний дух, який засліплює, але не паралізує індивідуальність. І в цьому наваждєнии Віктор "помнит свой пост" - знає для себе орієнтир.
Цитата:Ты видишь мою звезду,
Ты веришь, что я пойду.
Я слеп, я не вижу звезд,
Я пьян, но я помню свой пост.
Ты смотришь на Млечный Путь,
Я - ночь, а ты - утра суть.
Цими словами Віктор каже: "Я говорю як на мій погляд краще" (Я слеп, я не вижу звезд,
Я пьян, но я помню свой пост..). Звезда - судьба, жизненный путь. Млечный Путь - якійсь окремі малі человеческие судьбьі. Віктор каже, що він думає що Людина, в котрій не заснула індивідуальність - "утра суть".
Цитата:В моём доме не видно стены,
В моём небе не видно луны.
Це ніби як неефективна, дискредитована існуючими життєвими реаліями "ідеологічна основа суспільства"/"ідеологічна модель"/"странная картина"/система.
(Отредактировал 22-01-2018 в 12:52 4ward.)
Всегда трудимся до полудня, а нам всего-лишь — до утра.
|
|
|
|
Выразили согласие: | |
|
4ward
Ветеран
Откуда: Стебник, UA
Сообщений: 592
Репутация: 250
|
RE: Виктор Цой / 22-01-2018 13:55
Песня без слов
Лірична проповідь простого мурахи про індивідуальність, і про умови, які оточують і пристосування до них.
Цитата:Песня без слов, ночь без сна,
Все в свое время - зима и весна,
Каждой звезде - свой неба кусок,
Каждому морю - дождя глоток.
Каждому яблоку - место упасть,
Каждому вору - возможность украсть,
Каждой собаке - палку и кость,
И каждому волку - зубы и злость. перші рядки це констатація що в кожен живе і житиме своїм:
вори крадуть і крастимуть і тд. (це аналогія до пісні "Вопрос")
Цитата:Снова за окнами белый день,
День вызывает меня на бой.
Я чувствую, закрывая глаза, -
Весь мир идет на меня войной.
перегукується з іншими піснями, де це все(послух культові посередності) закінчується ночами без снів, піснями без слів, гіркою водою на кухні, ходьбою туди куди не хочеш ходити, або безбарвними, байдужими, порожніми "білими днями" в холодному зруйнованому світі, в якому всі тепер живуть.. "Квартира пуста, но мьі есть.. здесь мало что есть.."Ці холодні білі дні і ночі без снів - йдуть війною на індивідуальність, на індивідуальне в людині. (тьі хотел бьіть один, но не смог бьіть один)
Цитата:Если есть стадо - есть пастух,
Если есть тело - должен быть дух,
Если есть шаг - должен быть след,
Если есть тьма - должен быть свет.
Хочешь ли ты изменить этот мир,
Сможешь ли ты принять как есть,
Встать и выйти из ряда вон,
Сесть на электрический стул или трон?
Пастух служить лише собі (так же як вори крадуть і крастимуть завжди, а моря мають і матимуть свою краплю води і тд).
Стадо - це умови, в яких індивідуальність змушена діяти в колективі та відповідати його вимогам щоб мати змогу реалізувати свої здібності. Стадо - порабощенньіе; жертвьі продуманной лжи. Саме тому: Каждый вспомнит все, что было "не так". И пойдем мы под пастушью свирель, Дружным стадом - на бойню.(с) (Все, що було "не так" згадувати вже тоді пізно)
Цитата:Хочешь ли ты изменить этот мир,
Сможешь ли ты принять как есть,
Встать и выйти из ряда вон,
Сесть на электрический стул или трон?
Ставиться питання до кожного, що несе відповідальність за "своє" життя: - Чи хочеш ти бути рабом? Чи зможеш відмовитися від умов, які оточують і від пристосування до них? Чи зможеш вийти з "послуху" культу посередності?
(Отредактировал 22-01-2018 в 14:23 4ward.)
Всегда трудимся до полудня, а нам всего-лишь — до утра.
|
|
|
|
KAKAO
Ветеран
Откуда: Киев
Сообщений: 1 657
Репутация: 51
|
RE: Виктор Цой / 23-01-2018 01:36
(21-01-2018 19:29)4ward писал(а): Декілька думок в "копілку" на тему Цоя. Про зміст пісень. Стихи Виктора Цоя в основном гладкие, только вычурные, деструктивные и с претензией на остроумие, а пресловутая цоевская ирония похожа на ерничание интеллигентных алкоголиков.
Кое-что и вовсе выглядит, мягко говоря, экспериментами начинающего. К примеру, - "Фильмы" (1986), следующее:
Цитата:Ты так любишь эти фильмы,
Мне знакомы эти песни.
Ты так любишь кинотеатры,
Мы вряд ли сможем быть вместе.
Секрет авторского успеха: - чем более туманно ты выражаешься, тем больше отыщется людей, для которых ты окажешься "своим".
Чем больше в стихах неопределённости, тем больше людей, которые найдут в них ту самую конкретику, которая им нужна.
По части намёков не станет рядом с Цоем, наверное, никто: он – великий мастер зажигательных словесных туманностей.
Верх цоевской мути - "Песня без слов" (1989): кто хочет, может воспринимать эту песню как милитаристскую, а кто хочет наоборот - может и наоборот:
Цитата:Каждой собаке - палку и кость,
И каждому волку - зубы и злость. В общем, всем сёстрам по серьгам.
Нервным подросткам эта цоевская муть наверняка представляется верхом мудрости, великим прорывом в философском осмыслении жизни.
P.S. Из популярного эссе "Звезда по имени Солнце" неизвестного автора:
Цитата:"Нетрудно заметить, что обобщения в текстах песен 'Кино' носят просто космический размах.
И если в ранних песнях еще присутствуют какие-то жизненные реалии (как котельная по прозвищу 'Камчатка' или реальная девушка из песни 'Восьмиклассница'), то в альбоме 1986-го года 'Ночь' их нет в помине."
Из всех меломанов, хороший транзисторный звук от хорошего лампового отличить смог только осциллограф.
|
|
|
|
Выразили согласие: | |
|
wrdale
Учу Правила
Откуда: Ukraine
Сообщений: 737
|
RE: Виктор Цой / 23-01-2018 13:26
(23-01-2018 01:36)KAKAO писал(а): Стихи Виктора Цоя в основном гладкие, только вычурные, деструктивные и с претензией на остроумие, а пресловутая цоевская ирония похожа на ерничание интеллигентных алкоголиков.
Кое-что и вовсе выглядит, мягко говоря, экспериментами начинающего. К примеру, - "Фильмы" (1986)
Секрет авторского успеха: - чем более туманно ты выражаешься, тем больше отыщется людей, для которых ты окажешься "своим".
Чем больше в стихах неопределённости, тем больше людей, которые найдут в них ту самую конкретику, которая им нужна.
По части намёков не станет рядом с Цоем, наверное, никто: он – великий мастер зажигательных словесных туманностей. У меня на воинской службе был такой персонаж как мичман Ли. Натуральный кореец во всех смыслах. Хороший человек, с той же вычурной деструктивностью с претензией на остроумие в общении. Понять его было сложно, проще было согласиться с его доводами еще до того момента как он начинал палить из табельного макарова в воздух
Так что я думаю в Викторе Цое это не особенная оригинальность его таланта, а общая черта корейцев склонных к бескомпромисным крайностям
|
|
|
|
Выразили согласие: | |
|
4ward
Ветеран
Откуда: Стебник, UA
Сообщений: 592
Репутация: 250
|
RE: Виктор Цой / 23-01-2018 14:37
ви маєте право на власну думку. Я з вами обома не погоджуюся.
Если со мной кто-то согласен, слава богу, я очень рад. Если кто-то не согласен — я не буду его убеждать.
Про пісню "Фільми".
У Цоя є коротка "замальовка" з назвою 'Они сказали: "Надо пройти"'. Публіці доступно для прослуховування лише декілька рядків.
Кино / Виктор Цой - 'Они сказали: "Надо пройти"'
https://www.youtube.com/watch?v=OkRJ8anmInk
Цитата:Они сказали: "Надо пройти!"
Они не верят, что есть другие пути.
Не бойся это только кино,
Я знаю, точно это кино.
Кончится фильм, зажгут свет и мы поедем домой.
Те кто был раньше вставляли в их ружья цветы,
В ответ на это свинец затыкал их рты.
Автор не вважав природнім таке прозябання цивілізації, яке постулювалося (постулат) в оговталих ідеалах радянської дійсності (яка робить з людей стадо і пастухів. Пастух - це той, хто сужить собі), про яку йому випало співати. Тому це і "фільм" (в ін піснях це "странная картина" і ін), бо він закінчиться, і "придет рассвет".
Власне, тому в пісні "Фільми" він пояснює, що з тими, кому подобається таке прозябання цивілізації - йому з ними нє па путі. Ця пісня - продовження сюжету з пісні 'Они сказали: "Надо пройти"'
Текст пісні "Фільми"
Цитата:Ты смотришь мне в глаза,
Ты смотришь мне в глаза,
Но темные стекла хранят мою душу.
Мы вышли из кино,
Мы вышли из кино,
Ты хочешь там остаться,
Но сон твой нарушен.
Ты так любишь эти фильмы,
Мне знакомы эти песни.
Ты так любишь кинотеатры,
Мы вряд ли сможем быть вместе.
Ты смотришь мне в глаза,
А я смотрю вперед,
Ты говоришь, что я похож на киноактера,
И ты меня зовешь, а я иду домой,
Я знал, что будет плохо,
Но не знал, что так скоро.
Ты так любишь эти фильмы,
Мне знакомы эти песни.
Ты так любишь кинотеатры,
Мы вряд ли сможем быть вместе.
Ты хочешь, чтобы я
Остался навсегда с тобой,
Ты хочешь, чтоб ты пела, а я тебя слушал,
Оставь меня в покое, оставь меня в покое,
Оставь меня в покое,
Не тронь мою душу.
Ты так любишь эти фильмы,
Мне знакомы эти песни.
Ты так любишь кинотеатры,
Мы вряд ли сможем быть вместе
В пісні зображено сюжет, де "головний герой" просить "знайому", яка любить такі фільми та пісні і вважає його схожим на кіноактора з цього фільму - залишити його в спокої, "не чіпати його душу", бо вона настільки "спляча", що не розуміє різниці між творами Цоя і "странной картиной". Він зберігав за темними скельцями окулярів свою Душу від тих, хто любив цю "Странную картину", і типу як кінематографом крутив їх соціуму (тому це кінотеатр).
В інших творах ця "знайома" подана інакше:
Цитата:Раньше в твоих глазах отражались костры, Теперь лишь настольная лампа, рассеянный свет. Что-то проходит мимо, тебе становится не по себе. Это был новый день – в нём тебя нет
Чому він співав "Но темные стекла хранят мою душу"? Про це є теж в інших його піснях: "Не люблю тёмные стёкла - Сквозь них тёмное Небо". Темне скло - це перегородка від того, що заважає бачити природний живий світлий світ.
(Отредактировал 23-01-2018 в 15:24 4ward.)
Всегда трудимся до полудня, а нам всего-лишь — до утра.
|
|
|
|
Выразили согласие: | |
|
Vazgen
Пользователь
Откуда: Самара
Сообщений: 1
Репутация: 0
|
|
|
|
Выразили согласие: | |
|
4ward
Ветеран
Откуда: Стебник, UA
Сообщений: 592
Репутация: 250
|
RE: Виктор Цой / 25-01-2018 14:47
Відомо, що одним з пріоритетних мотивів андеграундного музичного мистецтва часів "перебудови" було викриття пороків існуючої застарілої ідеологічної моделі суспільства. Для вираження протесту музичні колективи в своїй творчості використовували в якості символів боротьби такі різні мотиви, серед яких були і теми поліцейської держави. У цих темах ("поліцейської держави") існуючий державний лад сприймався як такий, що здійснював насильство над особистістю, над можливістю її самовираження, прояву творчого потенціалу і здатності реалізовувати себе саме в тих сферах життя, до яких особистість має найбільшу схильність. "Поліцейська держава" стежить за кожним членом суспільства як за невід'ємним "гвинтиком" своєї системи, і для того, щоб її механізм функціонував злагоджено, кожен його елемент повинен відповідати загальноприйнятим і прийнятим нормам і зразкам. Елементи, які не відповідають механізму, повинні бути скасовані для неможливості на подальший їх вплив серед ще ідеологічно неоформлених суспільних одиниць. Андеграундна музична культура тут протестувала проти насадженого колективного духу, про який я писав вище (коли індивідуальність не сприймається як цілісна одиниця соціуму, а змушена діяти в колективі і відповідати його вимогам для можливості реалізувати свій творчий хист).
Відповідаючи на питання про нібито образ "одинака" в Цоя, пропоную прочитати одну публікацію, котру я знайшов в блозі українського сегменту інтернету:
Ответ на вопрос об якобы образе "одиночки", и на то, о чем пытался сказать Баширов о Цое "он был очень упертый, что-ли.. и закрытый. Да?"
Доброго дня! Мене звати Татуся, і я травмована радянською школою
Чому від самої думки переступити шкільний поріг – стає погано
«І що з тебе виросте, Петренко? Алкоголік якийсь? Наркоман? Будеш ото, як батько твій по підвалах спати».
«Мені однаково, чи ви зрозуміли, чи ні, я свою зарплату отримаю».
«Ти гнида, Волощенко, я зживу тебе з лиця землі, і тільки спробуй щось мекнуть своїй мамочці».
«Ах ти ж наволоч, ану вийди до дошки і тепер всім скажи вголос, що ти паскуда і потвора».
«Вы долбо….ы, только последний дегенерат не может это запомнить».
Буденні такі монологи заслужених і перезаслужених вчителів у хорошій такій радянській школі, звичайній такій школі, де учень мав прав менше ніж сад за школою. Іноді я прокидаюсь серед ночі, коли мені сниться оцей викрик якоїсь Галини Йванівни з минулого, тоді довго вдивляюся в стелю і уявляю себе на засіданнях «Клубу анонімних учнів».
"Доброго дня, мене звати Татуся, мені 37 рочків і я травмована радянською школою…".
І мільйони голосів з усієї країни відповідають «Доброго дня, Татуся».
Головне те, що я свою травмованість тією школою усвідомила тільки зараз, коли моїй дитині виповнилося 5 років, і перспектива школи замаячила на горизонті.
Від самої думки, що я мушу свою дитину, оцю от свою дівчинку відвести власноруч у те пекло мене змушує ціпеніти. Від самої думки переступити шкільний поріг – мені стає погано.
І це при тому, що сама я провчилася 11 років у двох школах, а потім ще 9 років у двох вузах. І коли вже дочка питає у мене чи добре в школі, я не хочу змінити її історію і тягну безкінечно своє «нууууууу» і втягуюсь на «як тобі сказати» і намагаюсь пригадати щось справді радісне, а у вухах дзвенить «Ах ти ж наволоч…» і я кажу, «у школі, як і в садочку буває по різному, бувають веселі дні, а бувають і сумні»… І дуже хочу, щоб вона повірила в мої слова. У неї повинна бути своя шкільна історія, свій цікавий світ знань.
Я активна мама і часто читаю обговорення проблем дошкільного виховання і шкільного навчання в різних групах і на форумах і там я зрозуміла, що «в клубі анонімних учнів», якби він був створений, мені й справді відповідали б мільйони. Багато з нас таких і не визнають цього. Багато впаде бездумно ниц перед вчителем, вручивши йому безумовну владу над своєю дитиною і своїм життям. Дехто з травмованих наляканий і з недовірою ставиться до кожного слова і кожної дії педагога, а ще хтось привчений плазувати, сконцентрований на улещуванні педколективу, аби той хоч якось змилостився над дитиною. Скільки я чула, «не варто сваритися з учителем, вам не потрібні конфлікти, вашій дитині ще тут вчитися», і від цих фраз мені стає ще страшніше.
Хоча, є не травмовані, здорові нормальні батьки, які ставляться до школи і до навчання як до соціальної послуги, яка має бути якісною, але таких небагато. Одиниці ставлять конкретні вимоги до навчання в школі, одиниці сприймають вчителя з тією ж повагою, як і будь-якого іншого фахівця. А навколо ми, травмовані…
Але ж і вчителі, ці вчителі у віці 35+ вони теж із тієї травмуючої системи, де «сядь, стерво» - це навіть норма звертання до учня. І вони, часто, теж не додають нам віри і впевненості. Бо вивищившись до рівня свого колишнього домінатора, вони повністю приймають на себе його роль. І от уже молода Анжела Вікторівна товктиме учня в зошит обличчям і кидатиме через клас його портфель, бо вона теж із того покоління травмованих радянською школою, де учень має менше прав ніж шкільні меблі, де умови виживання доведені до спартанських …
Я знаю… як добре, що я знаю хороших педагогів, як добре, що я знаю нових хороших батьків, як добре, що вже зараз є нові діти, які не дадуть себе травмувати – це додає більше впевненості, що все ще може бути нормально. І можливо колись, нове покоління вчителів подарує моїй дитині нову веселу шкільну історію і я теж зможу згадати щось хороше…
А поки… «Добрий день, я Татуся, я травмована радянською школою. І я боюся, що можу вчепитися в горло кожному, хто скаже моїй дитині погане слово. Я думаю, що рознесу до цеглини школу, де спробують натовкти мою дитину носом в недоїдений обід. Але найбільше мене лякає, що я скажу своїй дочці: «Вчитель завжди має рацію, йому завжди видніше, що для тебе краще, слухайся його в усьому і не смій мені розказувати, що на тебе там хтось кричав».
25.10.17
--------------
Від себе додав би, що серед тих, 1) хто впаде бездумно ниц перед вчителем, вручивши йому безумовну владу над своєю дитиною і своїм життям, 2) хто наляканий і з недовірою ставиться до кожного слова і кожної дії педагога, 3) хтось привчений плазувати, сконцентрований на улещуванні педколективу, аби той хоч якось змилостився над дитиною; є і 4тий тип людей: 4) тих, хто для захисту себе від таких вчителів з часів школи використовував замкнутість і мовчання, - десь так як і "темные стекла" можуть оберігати душу (темні скла - це перегородка від того, що заважає бачити природний живий світлий світ).
(Отредактировал 25-01-2018 в 15:18 4ward.)
Всегда трудимся до полудня, а нам всего-лишь — до утра.
|
|
|
|
Выразили согласие: | |
|
Пользователи просматривают эту тему: 2 Гость(ей)
|
|